8 липня — День української родини
"Якщо позабудеш стежину до хати,
Яку дитинчам навпростець протоптав,
І матір, і рід свій, і слово крилате,
То значить, чужинцем бездушним ти став.»
(Р.Братунь)
Кожна
людина і кожний народ мають свої святині.Для кожної сім’ї важливий зв'язок
поколінь . Для кожного з нас носіями духовності є наші батьки, і берегиня
родинного вогника – мати. Мати-берегиня береже і оберігає, піклується і дбає
про своїх діточок.
Портрет
на стіні дідуся і бабусі – це не просто данина традиції, це пам’ять про тих,
хто творив історію, з кого варто брати приклад. Дідусі і бабусі – це жива
мудрість, неписана історія нашого роду, досвід, отриманий від них у спадок,
залишається золотим набутком на усе життя. Мало хто знає, що в давнину було за
обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх предків була
природньою потребою. Триматися свого роду, оберігати сімейні реліквії,
традиції, передавати їх у спадок наступним поколінням було
обов’язком. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо
називали «людьми без роду-племені». Людське життя завжди сповнене тривог, клопоту. Що б не відбувалося
в родині, батьки завжди намагаються захистити своїх дітей, рідних. Обереги
допомагають повірити в себе, в те, що все буде добре.
Особливою силою наділяються речі,
які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом стає
весільний рушник. . Не знайдеться української-румунської родини, у якої не було б рушника. Рушник
передавався із роду в рід. Батьки, які отримали рушники від своїх батьків,
берегли їх як реліквію не тільки для дівчат, а й для хлопців, і не віддавали їх
нізащо з рідної хати. Рушник характеризував працьовитість, майстерність і
охайність господині та її дочок.
Гарно оздоблений рушник завжди
висів біля порога на кілочку в кожній хаті. Коли одружується молода пара,
їй обов'язково стелять під ноги рушник. Традиція вимагає зберігати такі
рушники, не брати їх у щоденний вжиток. Якщо родина жила добре, в злагоді,
заможно, то й рушник ставав своєрідним оберегом вже й для їх дітей. Люди
вірили: ми створили родину на цьому рушничку, самі добре прожили, то й діти
наші будуть так само в злагоді жити. От і передаються від матері до доньки такі
національні обереги. Підкова,
українська-румунська вишиванка, писанка, дерево калини, сніп жита
чи пшениці, соняшник біля хати — завжди вважалися сильними оберегами.
Не випадково в народі існує
повір'я, що часник, перець, вироби з солоного тіста відганяють від хати біду та
нещастя. Біла льняна строчка є символом єдності в родині. Колоски жита та вівса
— обереги краси. Мак охороняє нас від різних наврочень. Горох, гречка, квасоля
символізують гарний врожай, тобто добробут, горіх — міцне здоров'я.
Оберіг української-румунської родини
і у горі, і у радості завжди поряд .
Бібліотекарі
підготували виставку до Дня української родини. Тож ознайомитися
пропонуємо з літературою , що стосується сім’ї ,роду, родоводу .
Також це книги про звичаї , традиції української та
румунської родини,
про її обереги . Берегиня, обереги — це давні добрі символи. З їхньою
допомогою народ зберіг свою родовідну пам'ять, історію, культуру.Потрібно ,щоб
кожна родина України,Буковини дотримувалась українських-румунських народних традицій, та мала гарні
обереги.
